Твори про Хліб

Loading...

Твір на тему "Твори про Хліб" ← Твори на тему

Хліб на столі

З давніх часів і у всіх народів найбільшою святістю був хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і, навпаки, коли він зникав, приходило лихо.
І чи не в найголовнішому слові нашої мови «життя» предки не лише воздали заслужену хвалу житу-годувальнику, а й визнали його правічні заслуги в долі людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матерії стільки вкладено життєвої мудрості, добра і віри в безсмертя, що його тайна і досі здається нам магічною. Все у нас від нього, від хліба. А в тім, і ми самі, кожен з нас — дитина своїх батьків, свого народу й хліба.
З давніх часів батьки привчали дітей своїх берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури.
Людей, які прийшли з чистим серцем, доброю місією чи хорошою новиною, на нашій землі завжди зустрічали хлібом сіллю. Короваєм благословляли молодят, без хлібини не можна було зайти в новий дім, народжувалася дитина — теж ішли з хлібом…
Віддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб — черствіють душі.

«Хліб наш насущний»

Хліб за всіх часів і в усіх народів вважався найбільшою святістю. Про нього писали поети і мислителі, він прославлявся в піснях і думах. Коли його не ставало, приходило лихо. Недаремно людина, творячи щоденну молитву, просить Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні».
Ота святість, пошана до хліба передавалася з покоління в покоління дітям, внукам.

Не кидайсь хлібом! Він святий!
В суворості ласкавій,
Бувало, каже дід старий
Малечі кучерявій.

Як і коли народжувалася і виховувалася в наших предків любов до хліба? Усе йшло від сім’ї. Дитячі ігри в мініатюрі відображали діяльність дорослих. Батьки працювали, а поруч з ними були завжди діти, і вони переймали їхні рухи, жести, ставлення до всього.
Дівчатка, спорядивши в піску піч, замішували піскове тісто, робили з нього палянички, клали їх на подорожникові листки і «випікали» на паркому сонці.
А хлопчики, ставши в коло, вибирали «князя» і загадували загадки. Хто не знав відгадки, виходив з кола, а «князь» промовляв: «Грушка — минушка, а хліб кожен день. Ото іди назбирай дровець, заміси тісто, випечи хліб і почастуй нас».
У кожній сільській хаті була така традиція: як тільки родина заселяла нове житло, вона переносила зі старого стіл і пікну діжку. «Без столу, печі і діжі, — наголошувало прислів’я,, — немає тепла і їжі».
Усе можна було позичити чи взяти на тимчасове користування у сусідів, а от пікну діжу ніколи не виносили з хати. Вона вважалась святою, бо в ній народжувався хліб.
Пікна діжка — це родинний оберіг. її не годилося використовувати для якихось інших цілей, окрім свого призначення. Тільки коли розплітали молоду на весіллі, її садовили на діжу. У цьому обряді був глибокий зміст: відтепер молода господиня мала забезпечувати майбутню родину печеним хлібом.
Нині мало хто з молодих вміє випікати хліб, призабувається це давне ремесло. Але, може, все ж повернеться воно до нас. Від літніх жінок і від своєї мами я записала обряд випікання хліба. Зачинок робили раз на тиждень у четверговий вечір. «Хліб, — казала мама, — треба пекти в жіночий день. У мене він найкраще вдається у п’ятницю». За давнім звичаєм у цей час, якими б не були родинні стосунки, вони мають налагодитися —. ні прокльонів тобі, ні сварок. Інакше хліб не вдасться.
Руками легко випліскувати круглу, наче сонце, хлібину, клали її на рушник. А потім на ясенову лопату клався капустяний листок, притрушувався борошном, і лише тоді на нього переносили хлібину. Ловко шугали в гарячу утробу печі лопату, потім другу, третю… Виходити з хати під час випікання хліба не можна було, рипати дверима — теж, бо хліб зглевкотіє, «на два пальці будуть закальці».
А яке чудесне дійство — витягання хліба з печі. Витягнуть його з печі, зважать у руці: якщо важкуватий — ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться дужим передзвоном, починають виймати рум’яні хлібини. Кожен буханець треба обов’язково видмухати, одшкребти нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, рум’яні.
Обід із свіжим хлібом — завжди свято. Відрізаючи окраєць, батько говорив синові: «Це щоб дівчата любили. А цілушку дамо корівці, щоб молоко прибувало».
Хліб був мірилом життя, культури. Будь-який обряд не обходився без хліба. Народжувалась дитина — йшли з хлібом; виряджали сина в далеку дорогу — мати загортала в рушник житній окраєць; справляли весілля — пекли коровай; йшли на поминки — несли з собою паляничку; дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю.
Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб і сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили хліб.
Прийняття рушника, цілування паляниці символізувало глибоку пошану до господарів. Цей звичай пережив віки, став доброю традицією і в наш час.

Образу хліба вклонімося,
Сиріч — людині,
Високочолому сіятелю землі.
Істинно люди: живемо не хлібом єдиним.
Істинно так… коли маємо хліб на столі.

Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося йому, віддаймо шану тим, хто зростив його, зібрав і змолов у семи млинах мучицю; рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце паляниці. Хай завжди він — совість наша — буде в хаті, лежатиме прикрашений вишитим рушником, свіжий і святий, і найпершою молитвою нашою буде хвала хлібові, прохання, щоб він був завжди на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовить народ, коли черствіє хліб, то і черствіють душі. Не даймо ж зчерствіти душам,

Ти і твій хліб (твір на вільну тему)

«Хліб — усьому голова, — так кажуть у нас. Хлібом клянуться, як ім’ям матері, Батьківщини. Тому що хліб — це життя, він вічний, як мати, як Батьківщина.
Людина вирощує хліб. А хліб вирощує людину. Виховує і перевіряє її на зрілість та мужність. І це також вічне, як світ. Хліб не можна замінити нічим. Старі люди люблять казати; «Хліб — це святе». Мабуть, тому, що були на їхньому віці роки, коли було слово «хліб», але не було самого хліба. І ще, мабуть для того, щоб ми, виходячи в світ, раз і назавжди прониклися трепетом до тих рук, що виростили та випекли цей високий та м’який хліб. Він може навчити всіх нас шанувати працю та мирне безхмарне небо над головою.
Хліб — це багатство нашої країни. І його треба берегти і шанувати. Адже так приємно бачити на своєму столі високу, запашну паляницю. В хорошій родині хліб ніколи не буде черствіти. Але є люди, які не поважають хліб, викидають його, коли він зачерствіє. Вони не поважають той довгий шлях, який пройшов хліб, перш, ніж потрапити до столу, ту тяжку працю, що вкладена в нього, саму людину. Тож бережіть хліб — мірило нашої вихованості, опору нашої духовності.


Твір на тему: Твори про Хліб